"Вишивала мати..."
Для виконання ручної вишивки необхідні дуже нескладні інструменти: голки, наперсток, ножиці, сантиметрова стрічка, загострена паличка (дирокол, або пендель), пяльці.
Голки для вишивання повинні бути короткі з подовженим вушком. У велике вушко легко можна втягати робочу нитку в декілька складань. Такі голки застосовують для виконання рахункових і простих швів, а також для вишивки володимирськими швами. Рахувати і відокремлювати нитки такими голками дуже зручно. Важко втягається в голку шерстяна нитка. Її можна втягати за допомогою шматочка шовкової нитки. Нитку складають удвічі і в петлю, що утворилася, вкладають кінець шерстяної нитки. У вушко голки протягують обидва кінці шовкової нитки і протягають їх разом з шерстяною ниткою. Замість шовкової нитки можна скористатися нітководітелем, який зазвичай продається разом з набором голок.
Для вишивки на щільних і тонких тканинах (маркізет, шовкове полотно, батист) застосовують тонші голки з меншими вушками. Товсті голки в місцях проколів залишатимуть отвори, а у великому вушку погано утримуватиметься тонка робоча нитка.
Наперсток надягають на середній палець правої руки. Він оберігає палець від уколів при проведенні голки в тканину і буває необхідний при проколюванні декількох шарів тканини, підшивання краю виробу і так далі Наперсток треба підібрати точно за розміром пальця.
Ножиці потрібно мати трьох видів: маленькі з гострими кінцями для підрізування і висмикування ниток з тканини, середніх розмірів із заломленими кінцями для обрізання ниток при вишиванні і великі - для розрізання тканин і мотків ниток. Ножиці повинні бути добре наточені, кінці лез - повністю замикатися.
Сантиметрова стрічка служить для визначення точного розміру виробу, розташування основних ліній узору і тому подібне
Дирокол, або пендель, - кістяна або дерев'яна паличка діаметром 5 мм із загостреним кінцем; довжина її 6-8 см. Застосовують дирокол при вишивці білою гладінню, для виконання дірочок.
Пяльці утримують тканину в натягнутому стані і оберігають її від деформації. Пяльци можуть бути прямокутні або круглі. Дуже зручні для роботи круглі пяльци. Вони складаються з двох дерев'яних обручів, що входять один в іншій. Діаметр п'ялець 20-40 см, висота обруча 1,5-2 див. Менший обруч повинен вільно входити в більший. Іноді для цієї мети зачищають наждачним папером внутрішню поверхню великого обруча (якщо менший обруч погано входить у великий) або обмотують тонкою тканиною менший обруч (якщо він дуже малий і не тримається у великому обручі). Тканину для вишивки кладуть на менший обруч і розпрямляють її так, щоб нитки не перекосилися. Зверху накладають великий обруч, натискають на нього, і тканина запяліваєтся. Щоб тонка тканина не порвалася при запяліванії, а також для того, щоб в процесі роботи вишивальна тканина не забруднилася, поверх неї кладуть іншу тканину з вирізаним в середині довкруги діаметром, меншим діаметру п'ялець. Пяльци бувають з гвинтом, за допомогою якого їх можна прикріпити до столу. Пяльци без гвинта можна закріпити, притиснувши їх до столу важким предметом (книгою, праскою і ін.)

Уроки вишивання.
1. Затяганка. Цей шов – дуже проста технічна справа. Ним зшивають деталі виробу, застосовують його і як контур для вишивки. Закріпивши нитку з вивороту тканини, голку виводимо на лицевий бік; по горизонтальній прямій відраховуємо 4 нитки основи і набираємо
2 нитки основи на голку, знову пропускаємо 4 нитки під голку і набираємо на неї 2 нитки, після чого протягуємо робочу нитку. На лицевому боці тканини і з вивороту робоча нитка утворює пунктир. Стібки мають бути однакові. Довжина їх залежить від товщини тканини. На тонкій тканині робимо стібки коротші, а на товстій – довші. Лінія шва йде між двома нитками піткання по прямій, тобто паралельно їм. Якщо на тканині не можна порахувати нитки, то олівцем (під лінійку) проводитять легку лінію шва.
3. Стебнівка (ручна строчка). Цей шов дуже поширений в побуті. Він застосовується в основному при зубцюванні та зшиванні вишитих виробів, іноді – в художній вишивці. Закріпивши нитку з вивороту тканини, голку виводимо на лицевий бік. Відрахувавши 3 нитки основи назад, вколюємо і набираємо на голку 6 ниток основи (3 з них уже покриті лицевим стібком, і 3 наступні), протягуємо нитку і вколюємо голку в закінчення попереднього стібка. Щоб шов був гарним, нитки потрібно рахувати. Якщо структура тканини не дає змогу рахувати нитки, потрібно стежити, щоб шов був прямим, а стібки рівними й ритмічними. Тоді шов буде рівномірний, подібний до машинного.
4. Низинний шнурок застосовують для оформлення країв орнаменту в жіночому і чоловічому одязі, а також як самостійний декоративний шов. Його виконують з вивороту тканини. Нитку закріплюємо і відступаємо на 2 нитки назад по діагоналі. При цьому відраховуємо 2 горизонтальні і 2 вертикальні нитки вниз і вколюємо голку. Голку виколюємо паралельно витягнутій робочій нитці на 2 нитки основи вперед і знову вколюємо по діагоналі на 2 нитки назад і т.д.

Українська вишиванка

Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних устремлінь, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил. Вагоме значення мала й кольорова символіка (червоний – любов, жага, світло, боротьба; чорний – смуток, нещастя, горе, смерть; зелений – весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки.
Основною функцією вишивки є оздоблення одежі та тканин для обладнання й прикрашення житла і церков. Вишивані вироби, зокрема рушники, - неодмінний атрибут цілого ряду обрядів та ритуалів українців. Впродовж віків кожен реґіон України виробив своєрідні прийоми художнього оздоблення тканин вишивкою. І хоч навіть поміж сусідніми селами існують місцеві варіанти, загальні тенденції та принципи вишивкарства є спільними для всіх українців. Відмінності ж полягають у місці розташування орнаменту, його величині, особливостях мотивів, їх розміщенні та компонуванні, барвах, колориті тощо. Найбільше вишиваних прикрас вживається у вбранні.
Оздоблювались вишивкою різні компоненти одягу й передусім сорочки. Найбільш декоративною частиною сорочки є рукав, менш декоративними - горловина, пазуха, манжети, подолок, мотиви на яких виводяться з основного - на рукаві. Окрім сорочки, яка красиво оздоблюється вишивкою по всій території України, у різних реґіонах вишивають також інші елементи одягу - перемітки, очіпки, хустки, стрічки, спідниці, фартушки, чоловічі шапки і штани, юпки, свити, сердаки, лейбики, безрукавки, ґуґлі, кожухи та ін. Часто стрічається також вишивана постільна білизна.
Первісно вишивали лляними, конопляними нитками та нитками з нефарбованої і білої вовни. Згодом у практику вишивання увійшли і закріпились й інші види лляних, вовняних і бавовняних ниток; окрім полотна основою для вишивання почали служити батист, китайка, шовк, плис, шкіра тощо. У ряді реґіонів України при вишиванні часом використовують металеві, золоті і срібні нитки, коралі, перли, "пацьорки", коштовне каміння, "лелітки" тощо.